|
Здоровий глузд казав:"Та ще рано,які там шапинки?" Шило в сраці питало:"Тобі що,важко з'їздити і перевірити?" Але коли зателефонував Жора який збирає мені обрізки флісу,що потім перетворюються на подушки і пояси для наших мужніх та відважних і запропонував приїхати за тим самим флісом,я вирішив що це знак згори.Все-одно буду проїзжати до Жори повз свої грибні місця,то чого б на них не завітати.
По першому і найулюбленішому місцю ходив просто з жахом...Поодинокі представники славетного сімейства морчеловихи стояли похнюплено схиливши свої засохші шапинки...Та і зустрілося їх всього з півдесятка...І це в тому місці де кожен рік ходиш і боїшся,що зараз необережно наступиш на гриб бо "колосяться" вони там всюди де око бачить.Але не в цьому році.Тож вирішив перейти на місце номер два...На якому взагалі і натяку на гриби не було.Жодного.Повертатися з порожніми руками не хотілося тож подумавши:"Tsar я в кінці кінців чи не Tsar???" А у Tsarів зазвичай завжди буває у запасі якесь tsarське місце.Воно в мене є,але вистрілює не кожен рік.Але як вже приїхав,то треба і туди зайти.Бо іноді воно мене радувало справді по tsarськи.Тож почалапав я на морчелову локацію номер три.Першим хто мені там зустрівся був красивенний дятел на дереві.Завіривши його,що він мене цікавить хіба що як об'єкт фотополювання,почав пошуки.І о диво!!!!Шапинки таки почали знаходитись.Спочатку підстаркуваті,деякі навіть зі злізлою на ніжку шляпкою,але все ж таки це було те за чим я приїхав.А потім гриби пішли старі й молоді вперемішку.Під кінець знаходив лище коротконогі шапинки,що мабуть зовсім нещодавно понаростали.
Набрати вдалося не дуже багато,але на картопельку з грибочками чи на супчик цілком собі вистачить.
|