Перегляд одного допису
Старий 05.12.2016, 00:47   #729
РИБФАК
 
Аватар для РИБФАК
 
Реєстрація: 29.11.2009
Звідки Ви: Київ
Дописи: 146
Сказал(а) спасибо: 324
Поблагодарили 41 раз(а) в 7 сообщениях
Третій звіт. Людина у зеленому мікрозалі

Історія про мою участь у першому виїзному фестивалі Рибальські Ігри у вересні цього року в Києві

- Дивись! У нього Прототип!
- А що це?
- Спінінг такий, невіглас.
- А у мене який?
- Кальзанте.
- Гарно звучить. Круто.
- Тільки він ломаний.
- Ти зламав мій спінінг?
- Ні ми його таким купили. І взагалі-то це мій спінінг. Тому бери, поки даю, і не сіпайся.

Незнайома водойма. З інформації лише те, що тут нещодавно переміг Сергій Бобошко, наш житомирський спортсмен. З учорашнього тренування ми зробили єдиний висновок: тут не клює. За півдня ані чичирк. Взагалі. Зовсім. Абсолютно. Це нас не здивувало. У нас таке часто на рибалках. Майже завжди. Лише в сутінках, за хвилину до зливи, яка нас вимочила до нитки, я несподівано піймав окуня в самому березі. Усе.

Реєстрація пройшла. До свистка лишалося не більше 20 хвилин. Ми з братом сиділи навприсядки один коло одного на газоні і вглядалися в землю: тяжко збирати чорні гачки на чорній землі, особливо коли вони 12 номеру. Перед нами була барикада з пачок силікону, які ми просто висипали з рюкзака додолу і порпалися в них, як бомжі у смітнику, шукаючи ласий шматок. У мене в руках був куций відрізок флюру і ніяк не вдавалося прив'язати його до наніка. Здається з нас посміювались. Я вголос обіцяв собі на майбутнє ніколи не лінуватися готуватись до змагань завчасно.

- А нам точно чашку дадуть? - Захвилювався брат.
- Гроші плачені. Чашка наша. - Запевнив я його.
- Ну дивись, бо я вдруге не сяду. - Відповів брат. (Сміх).

Лишилося 10 хвилин і відкладати було вже нікуди. Я поклав брату в кишеню жменьку перевірених приманок. Собі взяв решту. Побігли. Весь берег був зайнятий: ані шпарини. Коли вже добра половина зони була позаду я побачив купку верб, що схилялися над водою. Під ними нікого не було. Діватися було нікуди і я шмигнув під них. Брат пішов далі, бо йому треба вільний простір. Його головний критерій вдалої рибалки - це не обірватися.

Перший тур
Я на сцені в зеленому мікрозалі у формі мушлі. Моя голова майже впирається у стелю. Я нервово переминаюсь з ноги на ногу. Це мій дебют. Моя сцена це високий півметровий бетонний берег Тельбина. Мої глядачі - матроси. Амфітеатру і балконів немає. Лише маленький партер. За партером суцільна завіса з вітів плакучої верби аж до самісінької води. До неї метра три. Вхід вільний. Прошу глядачів займати свої місця. Тіснувато, але я сподіваюсь усі бажаючі помістяться. Третього дзвінка чекати не стали: почали з першого.

Сходу вирішив перевірити присутність глядачів на всіх рядах. Маятниковий закид на гальорку, на десятий ряд під зелену стінку. Грам вольфраму з аджи рінгером дійшов до дна на рахунк од. Все слово вимовити не встиг. Мілина. Плавний підрив, більше схожий на мікропотяжку… Другий. Третій. Іду по рядам. Щоб довести приманку до першого ряду довелось зробити крок назад. Пусто. Чи може афіші позривали хулігани, чи може ще якась халепа... Кидаю вдруге. Перший ряд справа, під самим берегом. На першому ряду зазвичай сидять товсті багатії. Їх я запрошував у першу чергу. Проводка та сама. І тут зненацька: чик-чигирик-чик. О Боже. Все сталося миттєво. В моїх руках заборсався справжній кабан грамів під сорок. Виважування не було. Просто підсічка і він у мене. Поклав обережненько його в каністру, закрутив її кришкою і надійно заліпив скотчем. На якому я там місці? Я виграв? Акуна матата! Поруч зі мною зліва був місцевий вусатий дядько з поплавчанкою, хитрий на вигляд, і спортсмен справа, зосереджений так, що в нього, здалося, судома звела обличчя. Я того всього не бачив. Я бачив бразильський карнавал, у вухах грала самба, напівголі дівчата танцювали навколо мене, у небі вибухали салюти. Руки тремтіли від збудження. Перший ряд зліва. чик-чигирик-чик. Ще один багатій. Вже два. Арріва! Самба! Самба! А ось і третій - з сьомого ряду, в метрі від берега. Мене покажуть по телеканалу трофей у прайм-тайм. Зміна кольору принесла ще двох глядачів. Це аншлаг. Тільки б зберегти матросів. Моє золотце.

Такий старт був настільки неочікуваним, як ніби мене скинули з гелікоптера на катамарані у бурхливий потік гірської річки і, будуючи готовим неминуче і миттєво перевернулись і вмерти, я пройшов каскад порогів неушкодженим і з несподіванки просто очманіло гріб далі.

І я гріб. В сенсі біг, стаючи в кожному вільному секторі для пари закидів попри берег. Кількість полонених матросів росла. Я всім обіцяв амністію: тільки живіть. Найбільше мене вразило те, що чим далі я біг, тим більше бачив пустих пляшок учасників. Я не міг у це повірити: я в темі.

Було кілька спортсменів з приблизно такою ж кількістю риби і я біг ще швидше. Добіг до брата. Він був у своїй стихії: сонячна ванна, вальяжні закиди у чисту воду і віра у слова ведучого програми про рибалку Сємьоничя: єслі нє клюйот - то нє клюйот. В голові він обігравав ситуацію як розповідатиме вдома і в універі у якій нелегкій боротьбі він виграв призову чашку.

- Рома, грам вольфраму, аджи рінгер в маслі, дві плавних мікропотяжки попри берег. Ясно?
- Що воно таке цей "стінгер"?
- Маленька коричнева.
- Ок.

Поки я обловлював край зони брат встиг упакувати пару горбачів по грам 60. Завжди дивуюсь як йому те вдається. Я ж не бачив тичка вже хвилин сорок. Підняв брата у верхню половину списку і зі спокійною душею побіг назад, в інший край зони. Там обірвався два рази і взяв ще пару матросів.

Лишилося 5 хвилин і ось вона знову, моя мікросцена. Всі глядачі вже давно розійшлись. Може хоч прибиральниця лишилась чи охоронець... Анонс: одна хвилина. Ставлю секретну зброю - зеленого стручка. З-під сцени росло три травинки. Стручок приземлився прямо за ними. Пауза. Без спіху. Тремчу вершинкою. Мікропідрив. Знову пауза. Знову тремчу. Зараз або ніколи. Чик-чигирик-чик. Підсічка. Окунь вилітає з води і падає на траву. Свисток. 6 грам щастя. Карнавал.

На зважування була черга. Переді мною хтось висипав улов у чашу: 320грамів. Моя черга: 286. Я старався. Стою чекаю брата. 120 грам 45грам. 282грами. Ця остання цифра запам'яталася особливо. Я віддав респект у воду: десь там плавав уже на волі мій останній шестиграмовий мікрополонений. Він зробив своє діло. Прийшов брат і гордо вивалив з каністри 2 горбачі. 98 грам. Здалося він навіть на мить забув про чашку і замріявся про медалі. При слові чай і бутерброди він забув і про те і про інше. Дуже доречно.

Година антракту промайнула за розмовами і приколами. Перед другим стартом зібрались оголосити десятку лідерів. Я знав, що виступив непогано, але на чудо не сподівався. Коли черга дійшла до третього місця я втратив надію почути своє прізвище. Коли воно пролунало під номером 2 у нас повідвисали щелепи. Мабуть помилка. Дзвони бабушці поки не пізно: «Ба, я другий! Пока, побіг на старт».

Другий тур.
Всі спортсмени перемістилися на інший берег Тельбина. Я знову знайшов місце під деревами в центрі зони. Свисток. Матроси посипались як з кулемету. За 5 хвилин я мав уже десяток, але розмір був мікроскопічний: п'ятиграмова підбірка. Мене все влаштовувало поки один з учасників не дістав кілограмового судака. Цей чоловік у першому турі був без риби і тому на медалі не претендував, але велет-рибу може спіймати і хтось з десяти зачитаних імен. Переді мною став вибір: перехід на лайт чи збереження тактики. Мене мало не розірвало навпіл. Не встиг я оговтатись, як дійшли слухи про щуку за кілограм. Вихід дужої риби був локальним і впертися між спортсменами на тому місці було зась. Натомість протилежний край зони був порівняно вільним. Туди я і побіг продовжити роботу по площині. Став у останньому секторі біля прапорця. Хтось із сусідів верескнув: дивись скільки в нього риби! Та вона ж вся мала - відповів його товариш. Це вкололо мою юнацьку неокріпшу психіку. Це як з нігерами: знаю, що мала, але називати мою рибу малою маю право лише я. Є таке поняття як "миттєва карма" і воно мало місце в той момент - я закинув зеленого стручка на лінію прапорця і з другого підриву щось гупнуло і мій фрикціон запищав. Не заторохтів, а саме запищав. Некстінка відпрацьовує й мікроокунців, а тут просто виписала супердугу. Снасть підлаштована під 0.04ий нанофіл збалансована так, що оцінити рибу, важчу за 100грам малореально. Хто там? Хтось гарний. Більше не скажеш. Боже, як колотить серце. За хвилину біля берега виринув на поверхню наїжачений здоровань, Побачив мене і залупив черговий спурт. За тих півроку, поки я ловлю некстінкою я навчився їй довіряти і мав упевненість, що смугастик не втече. Так і сталося. Показавши силу, він невдовзі прихильно приплив до берега. Та в ньому усі півтора кілограма. В таких ситуаціях я ділю на десять, щоб прикинути справжню вагу риби. Майже так і вийшло. 182 грами. Самба! Самба! Пляшку довелось різати. Насилу помістився: хвіст його стирчав догори. Публіка, що встигла зібратись за моєю спиною була у захваті. Вистава вийшла дітям на радість.

Ця боротьба випила мене до дна і, не бачачи подібних уловів у конкурентів, я ловив далі без запалу. Друга половина туру пройшла зовсім спокійно. До моєї каністри додалося не більше пари мікроокунів. Задля забави, я взяв Тренту і кидав літл клео. На момент написання цього звіту я вже здобув трохи досвіду на різних турнірах і вважаю це за помилку, проте тоді в мені оселився повний спокій і я відчував, що гра зіграна, все лишиться як є. Брат теж взяв своїх дві рибини. Усе. Свисток.
Чимчикуємо на базу.

- Ти виграв?
- Не знаю.
- А коли чашку дадуть?
- Скоро.

Підрахунок результатів був у режимі слоумо. Люди поїли всі бутерброди з мазіком і на столі лишилося найсмачніше - свіжі овочі. Здається ми всі їх і з'їли. У мене були підстави думати, що я виграв, але прийняти це не вдавалося.

Навіть коли перед оголошенням першого місця сказали, що це гість із Житомира, промайнула думка, що крім нас тут ще є житомиряни. Брат ні про що не думав - він дивився на чашки, що стояли у рядок на столі. Голос ведучого: Бєлашацкій Роман. Таки дійсно. Це не я. Але потім він поправився і прочитав інше ім'я, вже моє, Білошицький Костянтин. Емоцій вже не було. Все лишилося на мікросценах у зелених мікрозалах. Я вийшов, отримав медаль і подарунки, подякував і повернувся на своє місце не зрозумівши, що трапилось.

- Чого ти не взяв чашку? - Спитав брат.
- Не помістилася у руки. Згодом заберу.
- ... Погляд недовіри.

Усі призи не помістилися і в наші рюкзаки, тому довелось нести диплом у рамці в руках. Брат наполягав, щоб я надягнув медаль і їхав так у маршрутці. Ця медаль і диплом вісять зараз у моїй кімнаті і досі не віриться, що я виграв. Поруч з ними дві гарні чашки. Брат називає їх кубками.

Друге місце зайняв Олексій Тєлєгін. Саме його результат першого туру я зумів перевершити мікро окунем на останній секунді. Цього конкурента треба сильно пильнувати - небезпечний парубок. Але краще дружити.

Дякую флагману за щедрі подарунки і організаторам Андрію Квасову і Михайлу Орлову, які з кожним новим турніром не втомлюються приємно дивувати і перевершувати сподівання.
Особлива подяка Диваку Ігорю за мої перші кроки у спорті, і Максиму Якімову за продуктивні тренування.

Кінець
Мініатюри долучень
Щоб збільшити малюнок, клацніть по ньому
Назва:  unnamed.jpg
Переглядів: 98
Розмір:  47,1 КБ
ID:	592901   Щоб збільшити малюнок, клацніть по ньому
Назва:  DSCN3079.jpg
Переглядів: 89
Розмір:  148,8 КБ
ID:	592902   Щоб збільшити малюнок, клацніть по ньому
Назва:  DSCN3078.jpg
Переглядів: 93
Розмір:  161,2 КБ
ID:	592903   Щоб збільшити малюнок, клацніть по ньому
Назва:  unnamed (1).jpg
Переглядів: 67
Розмір:  70,6 КБ
ID:	592904  

Востаннє редагував Trolik: 05.12.2016 о 01:40. Причина: редакція імен. Як відредагувати заголовок? Збув написати, що це третій звіт.
РИБФАК зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
13 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Свернуть/Развернуть список благодарностей