[РИБФАК]

Історія про мою участь у Lucky John Fest 2016 у листопаді цього року.

Уже стало звичною справою змагатися на новій водоймі. Це романтично. Виходиш на трасі уночі, звертаєш у поле, ідеш у невідомість, шукаєш нові стежки, вдихаєш нові запахи, відкриваєш клаптик за клаптиком свою область, Полісся, Україну. Дивуєшся, радієш, живеш.

.................................................. ....****
........Залишу вдома свій годинник, втечу від справ і від погоди,
........Усе забуду, все покину, і ніц мені не буде шкода.
........Нехай мій гаманець порожній, моя дорога невідома,
........Я стану вільним подорожнім, найголовніше - вийти з дому.

.................................................. ...........................Магда Чапінська

В голові круговерть віршів, пісень і думок. Зараз я відкрию щось нове. Я вже йду. Ось воно. Ще трохи. За піщаними пагорбами, попри ліс.
Стежка привела мене до озера Трофейного. Одним з перших мені зустрілася людина-легенда Дмитро Корзєнков. Я його впізнав зі спини, не стримався і, чи то з подиву, чи то навмисне, вигукнув його ім'я. Він зупинився. Я підійшов. Ми привіталися за руку.

- Вітаю, я - Костя.
- Діма.
- А де ваші медалі? (чомусь уявляв його в образі ветерана з відзнаками на грудях)
- Які медалі? (Сміх)

Черга на реєстрацію витягнулася як за перепічкою на театральній і з'явився слушний час для невідкладної справи - знайомства з Олегом Баранчіковим, відомим спортсменом-спінінгістом, який виступає у складі нашої житомирської команди Jigmen. Від нього я довідався багато цікавого і заочно розвідав поле сьогоднішнього бою.

Згодом усіх учасників привітали з відкриттям турніру, побажали залишатись спортсменами з великої букви і пішли по номерам.

- 68ий.
- Пішов.

За три кроки знайшлося вільне місце на містку. Тут і почну. За доброю традицією почепив двохдюймового твістера на трьох грамах. Традиція не підвела і рахунок поповз догори. Без зміни приманок не обійшлося. Але ж розмір... Максимум 300 грам. Зате кількість. За годину мав 2.5 кг. Сусіди рибу витягували рідко і це злодійське підступне відчуття того, що я вирвався уперед і можна розслабитись, все більше оповивало мене як дурманом. Боротись з ним було вкрай важко. Це вилилося у годину без риби за вальяжними переміщеннями в лівий край.

Я починав злитись. Треба звідси бігти. Добіг до Олега. Ну як? 3.5кг. Обов'язково треба зупинитись і подивитися його техніку. Ще двадцять хвилин. Копіювати не виходить. Далі, далі,далі. Мені треба піймати. Якщо не піймаю - запал згасне. Ставлю найменший твістер з наявних і 2 грами. Нужбо! Ось вільний місток. На нього не ставатиму: там обловлено. Стану поруч, бо мені треба свіжа вода. Щипок. Тягну. Є. Грам 400. Та що він там волає? Суддя щось несамовито кричав з протилежного берега.

- Що?
- Риба піймана поза зоною змагань.
- Уууууууууууууу - гарчу собі під ніс. А як знати де кінець зони? Де прапорець? Відпускати?
- Відпускай.
- Уууууууууууу.

Далі, далі, далі. Нова сторона, нові умови: корчі, дерева над водою, високий берег. Тут мало хто ловить. Лишається 2 години. Кидаю метрів на 7, далі не виходить: заважають крони. Під кіркою льоду хтось є? Бум! Є! Під корчиком хтось є? Бум! Є. В корінні дерев хтось є? Бум. Є. А ще є? Ні нема. А якщо довго стукати? Заженеш гачок у ломаку і будеш довго перев'язуватись. Все ясно. Що далі?

Дамба. Тактика працює. Короткі закиди і чиркаюча рівномірка. Рибка йде у протокол. Приманки обриваються. Пачка пустіє. Дамбу пройшов, врожай зібрав. Не густо, але було. Що я маю у запасі? Робоча тактика, робоча приманка, година часу, новий довгий берег і велике відставання від лідерів. Чудово. Позмагаємось.

Набравши темп, щука у 5 хвилин, я пройшов цей берег туди і назад. Останню взяв на очах у судді, ставши за хвилину до кінця в останній сектор перед дамбою. Ловив до свистка.

Чесно, я думав що в загальному піймав не більше п'яти кілограмів. На фоні чемпіонських десяток я програв по всім статтям. Зате підібрав ключик і до кінця набрав гарну швидкість. Я був задоволений і в піднесеному настрої поїхав додому.

Наступного ранку виставили протоколи і цифра 6700 навпроти мого імені в таблиці результатів змусила мене похнюпитись. тоді я згадав усе, що легковажно забув: сходи, які б сумарно затягнули до трьох кг, незграбне обходження з рибою по 10хвилин, десяток довгих криворуких перев'язувань. Це все техніка. Техніка у мене погана. Вона зжирає час. Вона збавляє темп. Вона тягне додолу в таблиці. Техніку треба напрацювати. Попри все, я піймав 20 щук і став другим по кількості упійманої риби. Рибульки, як виявилося. Калібр теж підвів.

Єдина мікрощучка підняла б мене до 8го місця. А якби я був на восьмому, то писав би про п'яте. Не слухайте мене. Я - одинадцятий. Моя проблема - це тупі гачки і дерев’яні пальці. Сам винен. До речі, оту єдину мікрощуку, про яку щойно писав, я струсив з гачка в третій годині, бо здалося, що то трава. Завіса.

А вчора я здавав кров з вени. Молода медсестричка, весело усміхаючись, дістала шприц і перед тим, як проткнути мені руку, сказала: не переживайте, згадайте щось хороше. І перед очима з пам'яті випірнула Трента, навантажена у боротьбі зі щучкою, і закрутився калейдоскоп ударів і свічок... І я сидів, як бовдур, і не міг приховати посмішки. Я згадував свій виступ на Трофейному. Я згадував схід сонця у полі, піщані пагорби, ліс, простір, водичку. Тепло розлилося рікою по моєму тілу.

... Я стану вільним подорожнім. Найголовніше - вийти з дому.

Вітаю переможців Федіра Булько, Ігоря Тарана і Баранчікова Олега з пермогою і трофеями. Дякую Олегу Баранчікову та Олексію Тєлєгіну за добрі поради, а також усім, завдяки кому цей фест відбувся. Був радий знайомству з Валентином Васьківським. Бажаю успіхів. Особлива подяка Олександру Шевченку і його команді за людяне і ввічливе ставлення до спортсменів, суворе суддівство і безкомпромісне ставлення до порушників, особливо п"яничок. Сподіваюсь, справа дійде і до курців. (вибачте, наболіло).

Кінець