|
Сула
В кожного з нас є місця, де неодмінно, незважаючи на обставини, життєві труднощі, побутові справи, ми завжди будемо, побуваємо, бо без цього наче й не живеш, наче щось втрачаєш. Сула... Зовні нічим не примітна, без круч, баз перекатів золотого піску. Але тягне до себе наче ворожбійка, яка причаровує і не одпускає. Ти мариш нею, хочеш побачити і ця зустріч завжди дає силу і відчіття того, що ти там залишився, хоча вже на роботі тобі виносять мізки...
В кінці серпня, ми з сином, на зламі погоди, таки дісталися до неї. Такого сильного вітру я не очікував - місцевість рівнинна і Губрій розгулявся не на жарт. Вибрав місце, де напрямок вітру та течія не перечили одне одному і о сьомій вечора почали годувати. До дев'ятої Максюха розпечатався чотирма карасиками і густіркою, а після того, як кльов заціпило - ми дружньо пішли спатки.
Молодий організм спав, а "потертий часом" о четвертій вже бадьро тягнув свого карася. Потім влетів сазанчик, потім Максим вицідив свого. Тараньку прийшлось відсікати крупним гачком, бо хапала наживку щойно та торкалася води. Карасик гарний, 400-500 гр, приємно тягти такого на пікер, на делікатну снасть. Незважаючи на собачий холод вночі - маса позитиву, порожня голова і свідомість, яку заповнило відчуття радощі і легкої тривоги, яку неодмінно навіває така мила моєму серцю осінь...
|