Бувають в житті такі моменти, коли хочеться повернути час назад і, затамувавши подих, переживати знову і знову ту неповторну мить. Мить єднання з природою... мить спокою і споглядання непорушної сили мальовничої річки.
Сьогоднішнє життя надзвичайно динамічне. Я це повторював і буду повторювати. Воно вносить свої корективи в наші плани. На минулому тижні у мене несподівано виявились вихідними друга половина четверга та п’ятниці. І враховуючи те, що я перебував ці дні в батьків в Білій Церкві, я не упустив нагоди побувати на своїх улюблених місцях. На деяких з них я не був майже чотири роки.
В четвер о другій половині дня я вже чекав на зупинці автобус, який мав мене довезти до заповітного місця. На небі з’явились зловісні темні хмари, які нібито натякали мені на безрезультатність моїх намірів. Але я не здавався. На вулиці було аж занадто жарко і в повітрі було відчутно запах грози. Я тішив себе тим, що в сумці лежав плащ від дощу, а в рюкзаку - заброди. Вони мене мали врятувати від дощу. О четвертій годині під’їхав автобус, який був на диво майже порожній. Я все ніяк не зміг звикнути з думкою, що то був будній день. І всі риболови, як і годиться, були на роботі.
Хвилин десять почекавши, автобус відправився до місяця призначення. І вже тут мене чекав перший сюрприз. Як виявилось, автобуса в зворотній бік вже не буде і мені доведеться йти кілометрів сім-вісім пішки.
"Ну, нічого", - подумав я і налаштувався на цікаву риболовлю.
Через півгодини-хвилин сорок я вийшов з автобуса і пішов по селу. Ще півгодини подорожі і я стою на березі річки Рось. Поки одягаю заброди і збираю спінінг, розмовляю з охоронцем ставка, який знаходиться поблизу. По його словам на річці останнім часом проявляє активність лише судак. Головня місцеві аборигени виловили сітками. Я здивувався його словам, про себе подумавши, що від нових Сміт Пюре та Форест Пал йому аж ніяк не відмовитись.
На цьому попрощався з охоронцем і зайшов в воду...
Зробивши перше закидання, я відразу отримав легенький тук по приманці, що додало мені ентузіазму. В цей час почалась гроза - яскраві блискавиці розкраювали затягнуте густими майже чорними хмарами небо. Давно я такого не бачив. Гроза не вщухала. А перші закидання так і не принесли мені очікуваного результату. І раптом, уже майже витягнувши приманку з води, я відчув удар. Декілька секунд боротьби. Як чудово виважувати судачка, хоч і маленького. Ось він - на березі. На вулиці занадто жарко, тому вирішую його не мучити і, нашвидкуруч сфотографувавши його на телефон, відпускаю. До речі, нещодавно я себе спіймав на тому, що коли ти випускаєш рибу, на душі стає відразу світло та весело. Я вже відпускаю абсолютно всю рибу понад три роки. Це чудово і неповторно. Друзі, давайте частіше відпускати наші трофеї. Природа нам за це буде вдячна.
Відпустивши судачка я пішов далі. І тут на мене чекав сюрприз... Там де річка розходиться на кілька рукавів, місцеві аборигени, зайшовши в воду, протягували сітками всі ці рукави, виловлюючи при цьому все, що траплялось. З сіток вони витрушували головнів розміром з долоню і забирали. Мені стало н6адзвичайно прикро. Я мріяв декілька років побувати на цих місцях. А люди їх сплюндрували. В такі моменти на душі стає надзвичайно важко.
Починаєш розуміти, що таких як ти - одиниці. Як можна таким же і залишитись в такому жорстокому світі?!
Покидавши ще години зо дві нові мікроблешні в різних місцях, я не побачив жодного виходу риби. А ще років чотири - п’ять тому тут була неймовірна кількість головня. Люди його знищили!
Вже була восьма година вечора і я вирішив йти додому. Майже годину по селі, тому що йшов під гору, годину по трасі і о десятій я вже вдома. Взагалі така довга подорож пішки пішла на користь. Спав чудовим сном.
А проснувся з відчуттям ніби заново народився.
От тільки якесь дивне відчуття, яке виникає при згадках про тих місцевих людей браконьєрів, іноді не дає спокою. Як можна такими бути?! Як можна відноситись до природа так нещадно?! Головня залишилось і так мало. Шкода, якщо нашим дітям ми його зможемо показати тільки на фото...
P.S. Вирішив розмістити цей звіт також в загальних звітах, так як дійсно мене переповнюють емоції.
Більше цікавого в моєму блозі
XUL-Fishing.
З повагою,
Maxim (VP)