[flatout2]

Мої вітання всім чОтким рибацюгам.
З початком осіннього сезону було прийняте вольове рішення – перейти від воблерингу до джигінгу.
Виявилося, що озерний окунь більш охочий до приманок із значно еластичнішого матеріалу ніж пластмаса. Негативом віддавало лише те, що прийнято називати бонусами в мікроджиговому направленні -цілеспрямовано різало поводок з моно або гнуло S-59.
Пізніше виявилося, що Маннс - не панацея і є запашні приблуди типу Фокса, Рейнса, Кейтеча і Мейсона. Мейсон, при чому в фаворитах.
Далі непроточна вода перестала вносити будь-яке inspiración (натхнення) в процес і двинуло мене на мертву річку під боком. Виявилося, що вона ще дихає, що на течії джиг – джиг не в болоті, що судак клацає по свинцю куди чутніше ніж той же судак, тільки вечірній, і на воблер.
Окрім вищезазначених подій за такий короткий проміжок часу, виявилося що коли риба пливе до себе додому а не в кульок, то її можна зустріти наступного разу.
Вобщем випускання риби приносить велику порцію задоволення, додавши до нього задоволення від виважування і… і задоволення від шокованих рож бидла, що пакує щупачків на живця, можна жити до наступної рибалки.