Хоча онук разом зі своїми батьками називав його дідом, старий не вважав себе ще старим, але 60-річний ювілей, який святкувався тиждень, давав привід для роздумів. Відгуляли з родичами і друзями в кафе, виставлявся на роботі і от, нарешті, вихідні. Старий вирішив поїхати в Осокорки на дачу відіспатись і дати відпочити від застілля своїй печінці і дружині, яка все організовувала. Заодно забрали онука, щоб його батьки приготувались до поїздки на авто в Крим. Не по сіль, а у відпустку.
В суботу онук (молодець!) дав старому поспати, а вдень дозволив попрацювати за ноутбуком і надолужити розтриньканий на святкування робочий час. В неділю рано-раненько молодь заїхала за онуком і подалися на південь. Старий задумався: сон перебився, то, може, відкрити сезон на човні? Але ж поки збереш кинуті по куткам ще з осені снасті, доки доберешся до місця – закінчиться у риб сніданок. Дилему вирішило запитання дружини: «Тобі бутерброди з собою готувати?». Найдовше шукав планки на дно надувного човна. Крім планок знайшлась і пара літрів бензину для двигуна.
Нарешті притягнув старий все те начиння до озера «Підбірна», майже відразу завів двигун, помахав дружині рукою та й подався відомими йому вузькими протоками на озеро «Мартишів». По дорозі раптом згадав, що потрібно було б пошукати на дачі ще й ехолот. Але сонце було вже височенько, отож старий попрямував далі.
«Мартишів» зустрів зеленою водою і старий плив і плив повз рибалок на містках туди, де «цвітіння» було менше. Без ехолота вирішив старий пошукати «щастя» біля трави. Невдовзі на блешню- коливалку вчепився окунець. «Дружина їх любить»- подумав старий, вибрав ще меншу коливалочку з маленьким трійничком і поволік її за човном попід берегом.
Біля водоростей плавала риба і мирно паслася у траві, яку, перед тим як ковтнути, перетирала в глотці сантиметровими зубами на широкій кістці, як на жорнах. Їй були байдужі черв’яки, личинки, живі і штучні рибки, якими рибалки маскували свої гачки.
Аж раптом вона відчула, як щось кольнуло у хвіст.
- Мабуть, корча зачепив. Добре. що тендітного спінінга не взяв. - подумав старий і вимкнув двигуна.
- Попливу від гріха подалі - подумала риба.
- Еге!... Та це ж не корч! - здогадався старий, а риба не могла зрозуміти, чому це стало так важко пливти.
Котушка віддавала шнур, наче не була затягнута, хоч старий по дорозі на місце перевірив, за звичкою, фрикціон. Риба намірилася до протилежного берега заховатись в очереті. Старий це побачив та почав швидше підмотувати шнур, риба прямувала далі, але човен не відставав і через деякий час опинився під очеретом біля риби. Бічною лінією відчула риба загрозу від того незрозумілого, що підпливало все ближче і затуляло сонце. Рвонулася назад на глибину. Старий ледве встиг заглибити кінчик спінінга, щоб провести шнур нижче гвинта мотора. Став в пригоді набутий досвід, коли шестикілограмова щука двічі обпливла навколо якірного шнура, але тоді все ж таки вдалося її завести в підсак.
Тим часом риба пливла далі, старий помалу підтягував її вудлищем, а на слабині вимотував шнур котушкою і човен поступово знов наближався до риби. Але чим ближче було до риби, тим ставали помітніші дивні вихляння шнура зі сторони в сторону. Відчувши наближення човна, риба стрімко пірнула щонайглибше. Старий плавним викачуванням продовжував підтягувати рибу до човна. Невдовзі біля поверхні з’явився … широкий хвіст. Так, з маленькою блешнею, і знову зник в глибині.
Старий, тримаючи шнура натягнутим, переклав підсак ближче до себе і почав знову підтягувати рибу. І невдовзі знов показався хвіст риби. Не встиг старий опустити підсак у воду, як риба знайшла в собі сили на відчайдушний ривок і стягнула метрів зо двадцять шнура. Але старий не дав їй перепочинку і підтягував до човна (чи човна до неї?) все ближче і ближче. І от на поверхню вийшла вся рибина, та підсак був вже у воді і голова і більша частина риби швидко опинилися в сітці.
Старий згадав, як колись піднімав в човен не дуже великого сома, який помістився в підсак тільки наполовину. Прийшлось тоді кинути спінінг та однією рукою брати за сітку підсака, а другою підтримувати хвіст так, що ледве сам не випав з човна. Через те обережно, але рішуче, підняв підсак ручкою догори, щоб не зламалася, і опустив його разом з рибою на дно човна. На диво блешня відразу й відчепилася.
Стомлена риба лежала нерухомо в підсаку. Старий теж сів, відпив з пляшки води... Потім від’єднав блешню, змотав шнур і склав спінінг. Риболовля на цьому закінчилась. Треба повертатись, хоч день ще попереду.
На березі старого зустрічала дружина і не знала про що й думати: чи човен пробився, чи старому стало зле, що так швидко повернувся. Її здивуванню не було меж, аж доки старий не натякнув, що непогано було б хоч на «айфон» зафотографувати цю, майже неймовірну, подію.
Рибалки на озері позалишали свої містки, щоб поглянути на улов. Сперечались: одні вважали, що це сазан, а інші (і старий, хоч спочатку був непевен) – білий амур. Збіглися сусіди по вулиці, хто фотографувався, хто давав поради щодо найсмачнішого приготування риби, хто - як солити ікру і що готують в Астрахані з голови сазана. Одна сусідка принесла кантор на 20 кг. Поки намагалися зважити, той кантор зламався. Щоб отримати хоч якісь кількісні дані принесли рулетку. Риба виявилась 90 см. завдовшки, а завширшки – 27. Кожен на своє око прикинув і колегіально вирішили, що вага рибини десь 12 - 15 кг.
Після поздоровлень і коментарів люди почали розходитися в своїх справах, а старий узяв ножа і пішов патрати. Упоравшись з чищенням, розрізав її на шматки і раптом почався буревій і злива. Старому в той день везло: ніякі скутери не заважали боротися з рибою, яка так невдало для себе зачепилась, ще й встиг до негоди добратись додому.
А потім якось швидко гроза стихла і вийшло сонце. Старий пригостив «свіжиною» з риби сусідів, вони дякували йому. А він дякував озеру за подарунок, інакше це не назвеш, до ювілею.
