[Samosval]

Великі хмари холодом нагусли,
Червоне листя падає в гаю.
Летять у вирій дуже дикі гусі,
А я зубастеньку ловлю.

У п’ятничний вечір зайшов до магазину, аби поповнити свій арсенал різними блискучими цяцьками та зустрітись з друзями. До арсеналу добавились гарненькі оберталки і трошки гламурної цяцькової субстанції на джиголовках.

Домовились за недільний виїзд. А потім світла думка проминула у голові «А чого це я в суботу буду дівана гріть? Осінь все ж-таки».


10 хв і я вже себе уявляю на борту білої залізяки обловлюючи р.Ірпінь на просторах Корнинського вдх. Ранок. 04:30 У будні дні фіг мене хтось підніме в такий час. А тут ніби якась загадкова сила управляє тобою. Заварюю каву, мариную сальце по фірменому рецепту. Ось і вхідний виклик сповіщає, що вже чекають. Дома чую «Та сьогодні ж субота – відпочинь, поспи.»
Згадав нещодавну картину як двоє старих дідусів йдуть по вулиці ледве пересуваючись вдовж парку, зі ловами «Степанович, ти нашо мене падло таке на двір витяг.» - «Движение – это жизнь. Это хорошо. Не бубни, ковыляй давай».
Да. Дійсно. Рух – є життя. І поки я можу, я буду брати всі відчуття та заряди позитиву від природи, поки вона ще є. Поки кляті глобалісти ще не все зіпсували…

Дорога. Села ще сплять, лише де-не-де хтось жене худу корівку.

Сосновий ліс усипаний якимись грибами. Але ми сьогодні не за ними. Починає світати. Ми вже заводимо залізного коня на три десятки кобил під назвою першої планети від сонця. (перший раз на такому виходжу на воду. Ох несе ж він). Клёв почав трошки з’являтись ближче до обіду.


«Попалась зубата» - проминуло в голові. Відпускаю, взявши з внучки обіцянку, що покличе бабусю. Посміхаюсь. Вирвалось:
— Между прочим… а где мои сто грамм за сбитый?
Віддаю ковточок Посейдону наших прісних вод. Хай п’є.
І таки допомогло. Поки всі підбірали кольри і глубини я знову вполював невеличку травянку. Теж топлю. Не залік.

Далі справи трошки покращились. Тому фотік відійшо у задній відсік. Дослідили водойму і знайшли одну перспективну місцинку, яка і подарувала мені бабусю. Святий Крой гнеться у бублик і починає вириватися з рук. «Ну нарешті! Ой ****….» Розумію, що за минулому зацепі затиснув фрікцион і боротьба набрала стримувальний характер з одночасним намаганням ослабити останній. Але дзвінкий «ТРІСЬ…» віддаляє мене від власного рекорду. Але нічого. Адреналіну повний комбінезон вже. Ось і хлоплі в екіпажі розловились. Змінивши пластмасову занурялку на салатовий колір (хтось казав, що там він руліт) дістаю кілушечку з копійками. «О!» мабуть мамі з котом сьогодні буде вечеря. (ну не їм я рибу.) Вечоріло.

Неділя. «Ну, думаю, сьогодні точно дам жару».
На веслах правда не так цікаво. Але місця вже рідні – знайомі.
Знову кава, дзвінок, друзі. (дежавю якесь). Зібрались своїм міні-форумом.
На березі Росі досить волого, дощ був вечором.


Дістали всі свої пузирі та качають. І я. Самурайський «меч» (це я так спін називаю) стоїть спертий на бік автомобіля, з якого його здуває холодний жовтневий вітерець. І це ж треба було так попасти прямо на стрик дверей? Ще один подих «губатого» і з одного «меча» я маю в арсеналі два «кортіка». (ненормативня самокритична лексика) Даля мені як власнику спінінга не дуже б хотілось коментувати настрій. Почухав чоло. Поїхали за новим. На все смт один магазин і то прийшлось з ліжка діставати директора. Один все ж таки у нього знайшовся. (навіть з пробковою ручкою). Ну не Банакс звісно, але риба ж того не знає. Ну думаю може й обловлю його сьогодні...
Далі всі позаймали бойові позиції.

Ну думаю може й обловлю його сьогодні...

І дійсно на новенькі оберталочки двушка порадувала настрій. (як видно на фото)




І ще разок фото

Потім ще одна але в моїй лодні якраз підсаки не було і тома як хтось казав
«Дав рибі други шанс». Не густо звичайно, але навіщо більше?
Кіт вже і так ситий.



І не тільки мені повезло.


Далі розпалили багаття, перекусили.
Мене навіть хтось зпіймав. (Про спінінг вде давно забув)

Ну і досить на сьогодні. Завтра на роботу.
Прощання.