Зима згадала, що вона зима. Хоча й після грудня-січня здавалося, що ні криги, ні снігу в цьому сезонні вже й не побачу. А так як я не “пінгвіню”, то мене все більше ніж влаштовувало. Але але. Ось пару днів тому ти бачиш максимально відкрите плесо, а сьогодні вже треба шукати рідку воду. Всі умовно “стандартні” точки заховані від рибацюг під шаром криги, на яку й не вийдеш, але й не половиш.
Цілий тиждень дивився на прогноз погоди, бачу що стабільно на п’ятницю прогнозують невеликий “плюс” та сніжком з обіду сипатиме. Чудовий варіант щоб вирватися до води. І на плюс дивишся не стільки через себе, а щоб шнур та кільця менше обмерзали, бо бісить мене це.
П’ятниця настала, ранком робимо фокус і всіляко переношу всі справи на потім. Рюкзак вже зібраний, закутуюсь тепленько і вперед до річки.
Ну що ж, а тут майже межень — рівень води значно нижче, ніж в останній мій візит сюди. А ще більше птахів стало, мабуть з замерзлих озер перелетіли. Збираю снасті (сьогодні - це ультралайт), ритуальна чашка чаю і полетіла краказябра на 3 грамах в воду. Ага а не в воду виявляється, а на кригу, яка сховалася під хвилями. Міняю точку, кидати доводиться не туди, куди хочеш, а туди куди можеш. На черговій місцині роблю помилку і провалююся однією ногою під кригу. Тихенько собі вилаявся, виливаю воду з чобіт, викручую вкладиш, вдягаю суху шкарпетку та йду далі. Ще пару місцин, а реакції на мої пропозиції по приманкам і проводці — зась, абсолютна тиша, тільки качки тусять, чепури літають та кричать як динозаври (саме так я чомусь собі уявляю крики птеродактилів). А он і мій фаворит полетів — рибалочка. Гарно тут.
Йти далі, черговий поворот, де було зловлено різного й в кількості, а зараз тут суцільна крига. Значить - ще далі. Ага, а ось і відкрита водичка...перший закид, другий....надцятий — тиша, ні тичка, ні натяку. Більше з цікавості, ніж від впевненості, змінюю приманки та трішки варіативність проводки. Ловити комфортно, насправді, бо: вітер не заважає, кільця не обмерзають, руки не дубіють. Йдемо далі на точку, в яку вірю. Здавалося б нічим не примітний прямий відрізок річки, але ось під берегом, під нависаючим гіллям дерева є невеличка ямка, в якій постійно хтось пасеться. Однак є невеликий нюанс, щоб її обловити більш-менш нормально треба спустися з обриву, наче й не складно. Обережно зліз з найвищої точки, наче став і тут чобот поїхав. Я на дупу й починаю повзти в річку. Зупинитися не можу, бо на перший погляд сухий та підмерзлий ґрунт виявився “болотом”. Якось вдалося зачепитися за траву та заритися в землю, зупинився, але чобіт набрав води. Перша думка: треба тулити до хати, бо це вже шось не то. Але ні — вилив, викрутив, на сухо витерти, викрутити шкарпетки і все ж таки я обловлю цю місцину.
Змінюю вагу на 2 грами, колір та форму приманки (шось типу хробо-твістера в кислоті). Починає зриватися сніжок, піднімається вітер, що вносить свій коректив в закид. На надцятій проводці відчув перший “тюк”, але відверто кажучи подумав, що то крижину зачепив, яка пропливала по течії. Повторний закид і .... нічого
Сам собі говорю, що ще один та пора йти або далі або вже й реально до дому, бо мокрий, весь в багнюці, риби нема ну і всіляке таке. Знаєте ось цей стан, коли воно не клює )
Роблю “останній” закид (ага, всі ми через ці “останні” проходили) і тиць! Є! Дрібний окунець, але ж спіймав. Не дарма летів з обривів. Хехе. В сподіваннях, що зграйка підійшла ще пообкидував, але ні. Більше клювак не було.
А цей окунець, не дивлячись на свої розміри, нормально так зарядив, що протопав ще десь з кілометр по річці, покидав, нічого не спіймав, пару разів обірвався і на тому завершив.
Річці подякував, провітрився, підзарядився та побіг грітися-сушитися. Ось така вийшла міжсезонна ультралоайтова прогулянка.