Реєстрація: 11.04.2007
Звідки Ви: Черниговская
Дописи: 2.325
Дякував: 13.016
Дякували 24.803 раз(и) в 1.243 повідомленнях
|
Погода не радує, зима не настає, а осінь все ніяк не відступає. І не спалося мені, не лежалося біля компа чи телевізора, ні, треба обов'язково ото було відвідати Десну! Лапатий сніг заліплює очі, доки згружаюсь, вже все днище в човні залиште водою, річки майже не видно, хоча й рукою до неї подати. Довкола ні душі і ясно, не кожному до смаку така рибалка, та власне і я вже скоса поглядаю- далось воно мені ото!? Добре, приперся- будь добрий хоч годинку та помучся, мо шальной судак який мимо не пропливе, чи то щупак. І хто б ото й думав і гадав, що мучитися таки доведеться ту годинку ще й більше, а от половити довго не прийдеться. А все тому, що видно слухняним я був та противним! Чи то так склалося, а мо й справді Миколай там за які ниточки смиконув "нарєшав", але вже на третьому закиді, поки на паузі продирав очі заліплені снігом- бамс! Щось ніжно, але потужно жахнуло по приманці. Тут же ж різко шворкнув я і чую- фініш сезону може бути приємним! Гарний певно щупак врєзав, потім думки про гарного змінились на те що то точно 5+, а ще через пару секунд і про десятку подумав. Відразу ж думки про те що в мене флюр і що довго це не триватиме, поки ото про те думав, воно й трофей почав рости якось на очах зі щуки десятки на більше і точно не щуку. Тут вже й думки про вересень 2019-го. Джерк, тюк, понадгодинна катання на велетенському сому з пєчальним фіналом і слідом думки про кару небесну! Воно взагалі, коли ти сидиш на прив'язі у велетенської риби- часу подумати вистачає про що завгодно. Лише тримай віжки в цій упряжі. От сиджу в човні і думаю про щасливих людей, котрі ловлять рибок по 10- 15 кг, класно їм, і риба велика і задовбатись не встиг. А тут... ну... логічно що таке має бути тільки раз в житті в рибальській кар'єрі і як би в мене було, та ще й свєжо в пам'яті, навіщо воно ото вдруге мені!? Одним словом сиджу, відчуття ті ж самі, а от снасть явно нікудишня під такі двобої. Єхх, знову пів дня проплаваємо і марно все! Відрубаю фрикціон на мінімум і лишив все на поталу великому пальцю лівої руки, хай попрацює. Все таки краще відчувати норов риби через нього а не глухий набір шайбочок. Так спокійно й нарізаємо ми кола по приямку з новим моїм знайомим. Шнурок фарбований в різні кольори кожні десять метрів подає мені надію як тільки починаю бачити синій- останній до повідця колір. Та от бісова незадача- тільки но до синього як жим- і знову веселка в очах замаячіла з тонкої ниточки. І так раз по раз, скучнувато та й руки вже терпнуть. Кілька разів лягаємо на дно перепочити, я як десь ото чув стукаю йому в спіннінг- вставай!!! Ось і вже викотило нас з приямку і ми мчимо вниз по течії. Дурні думки лізуть в голову, про те аби самому обірвати снасть бо набридло мені це. Навіть трохі осмілів і замість відпустити, як переді мною синім шнурком замаячило - налягаю! Піддається!!! Метр за метром обережно і велетенська світла пляма підіймається з глибу. Йох... з човна я тут не впораюсь, треба край на берег, до плесу, але як!? Ми посеред Десни, мої руки затекли вчіріпившись у снасть, а зайвою парою для веслування на такий випадок не розжився. Судомно рискаю телефон в кармані і дзвоню братулькам, мовляв: "Кидайте все й на Десну, тут недалечко, дєло єсть одно. І човен прихопіть!". Ну а доки, що лишається- триматися! Тварюка знущається з мене, махає мені своєю величезною "п'ятірнею", мовляв: "я тут- бери мене, чого боїшся?!". А я принишк тихенько в човнику і про себе: "Х...й тобі! Давай краще на березі поговорим!". А він: "Ну не хо- я поплив!". І знов кудись мою синю ниточку в червону перетворивши покотив вниз хвилин на десять. А ось і перша мілководна заводь на шляху, спіннінг між ніг і на весла туди. Мій опонент, певно недарма доріс до таких габаритів, швидко зрозумівши мій маневр у відповідь собі наляг на стремену. Я сумним поглядом проводжаю спасительний берег вчіріпившись рештками сил в спіннінг. Єххх, не вийшло перехитрити. Та все ж таки, дає маху мій суперник і якогось преться в берег, мо в дозі шукав спасіння, а мо сам вже зрозумів, що цей придурок теж не здасться по хорошому. Виплив на верх, бачу втомився, в берег іде, чи там спасіння шукати чи вже як я на все пофіг. Дивиться холодними очима в котрих застигло лише одне питання: «Ну якого тобі дома не сиділось? Ти погоду бачив?». Дивилися ми дивилися один на одного доки краєм ока не побачив я як мій недокрейсер прямісінько попід берегом вже суне і галявинка що треба для фінальної схватки! Швиденько брик з човна на берег, в одній руці спінінг, іншою відкидаю на берег човна аби не накивав від мене. Тяну неспішно звіра до берега, перевалюється з боку на бік та лізе. Ось вже й прибережна притоплена травичка, тварюка впирається мордою в берег. Тут же ж запускаю руку під жабра- аййй… боляче, іншу сунь вона в перчатці! Все от ми й почули перший дотик одне одного, та взяти в руки то ще не витягти. Доки в воді звірюга була ще якось йшло, а от витягнути повністью все ж сил забракло, так і присіли ми на березі на пару, два суперники в промєжуточной нічиє! Я натякаю: «Я виграв!». А мені через оті дрібні хтиві оченята: «Так тягни на берег як такий розумний- хулє!». «Поняв, ладно, посидимо, подумаємо!»- кажу йому я. Ну а далі вже як і по Голівудським фільмам тіко без сирен поліцейських машин являються мої помічники! Братульки метушаться довкола мене, в ролі маленької армії, я в позі безсилого але перемігшого в одиночку міжнародну ОПГ Брюса Уіліса гордо спускаю погляд на опонента: «Ну що!? Кажеш нічия! А х…й тобі! Мене підмінять тут ненадовго!».
|