Свято наближається.
Що має відбутися якесь грандіозне свято я відчував ще від учора. Спочатку під вечір мені зателефонував давній автор журналу, вчитель географії, завзятий рибалка і мисливець з Василькова - Олександр Пономаренко. Ми трішки потеревенили про своє рибальське, з'ясували, що гриба ні в них ні в нас нема бо спека, ожина й медвежина щось сохнуть, а рибка клює за відомим лише їй одній графіком. Між іншим Олександр пожалівся, що відкриття полювання для нього відтерміновується. Бо і взноси заплатив і ще щось поплатив, а якійсь папірець не встиг оформити, і тепер донька плаче й не відпускає на полювання, бо відберуть рушницю. Я ж ніякого відношення до мисливців не маю і нічого у тому промислі не тямлю, тому, звісна річ, поспівчував людині як міг, та й годі.
Далі пораюся біля коптильні з рибою й чую під селом: - Бах! Не композитор, звичайно, а постріл з мисливської рушниці. Потім ще один і ще… Може пацанва у п'ятницю під вечір із самопалу шмаляє, хто зна… Тоді за будиночком тьоті Олі в кущах у болоті: - Кря-кря, кря-кря… Отакої, жаб нема, а тут качок поналітало…
Але ж вечір - п'ятниця. У п'ятницю всяке буває.
Сіли з Павловичем до столу, хильнули по чарчині за відпочинок, погоду й гарних дівчат, повечеряли чим Бог послав, потеревенили про олімпіаду й політику, згадали, що вже серпень на дворі і щось стало прохолодніше до ночі, загасили багаття та й полягали спати.
А як засіріло, я зрозумів до чого оте все з вечора йшлося. Спочатку у наступ пішли Євминківські, ті що з вечора шмаляли крижнів на шурпу. Далі забабахкали Крехаївські, за ними Сувідські й Боденьківські мисливці. Лежиш на ліжку, а тебе з усіх боків обступає мисливське воїнство, а ти їм як той гловнокомандувач з печі: - Впєрьйод бісові душі! Га-ла-ла-ла! В атаку!
Зліва: - Тра-а-ххх! Справа: - Ба-а-а-хх! В авангарді: - Пу-у-у-хх!
Пір'я летить, качки крякають, крижні шмигають на всі боки - ось воно, Свято Відкриття!
Ні пуху, ні пера! Чи як там кажуть. З відкриттям полювання Вас, друзі мисливці ;-))
