[Prima]

Майже рибалка в населених пунктах Немішаєве та Микуличі, що під Києвом.
За чередою святкових днів, у проміжках між вживанням „вогняної води” все таки вдалося майже щодня виходити чи виїжджати покидати спінінг чи посидіти за березі ставка з вудкою. На жаль нічим особливим ці вилазки не запам’ятовувалися, риба просто ігнорувала приманки та не клювала.
А ж ось настало 1 травня, цей день я запам’ятаю надовго! Зранку тихенько дременув на озеро № 1, що знаходиться у живописній місцині під лісом. Ліс, кумкання жаб, туман над водою, незворушна гладь озера... мрія! (тільки довбане легке похмілля опаскуджує приємні враження від травневого ранку біля води). До речі туман був такий, що вже в 10-15 метрах над водою нічого не було видно. Хоча інколи, наче якийсь чарівник відкривав простирадло туману та показував інший берег з декількома такими ж романтиками-рибалками (романтики, тому що ніяка риба в той ранок не клювала, а окрім карася і окуня там нічого нема, тому тільки і довелося, що насолоджуватися красою природи) як і я, та двома дядьками на надувному човні майже на середині озера (пізніше я побачив сітку які ці козли встановили, тому до романтиків-рибалок їх не відношу, а відправляю до ганебної групи підерастів-гопників). От воно як виходить, озеро нічиє, і ще пару років назад там рибалили тільки вудками та іншими цілком законними рибацькими причандалами, тепер ставлять ще й сітки.
Але повернуся безпосередньо до своєї рибної ловлі, просидів я з 5.30 до 9.00 так і не дочекався хоч маленького руху кінчика фідера, але на вудку впіймав пісюнкового розміру окунця, який дещо підняв тонус та кількома притопленнями поплавка з відповідно моїм підривом з місця приніс короткочасне полегшення від тогож-таки клятого похмілля. На цьому все, вирішив їхати до інших ставків кидати спінінг.
Так, як всі ставки розміщені в межах Немішаєва та Микуличів, через 10 хвилин я був в центрі Микулич біля досить невеликого ставочка, але на жаль весь він, наче окупантами Київ у роки війни, був оточений рибалками на коропа, карася, плітку та іншу мирну рибу.
Добренько, зайдемо з іншого боку. Сів я у свій автомобіль і через пару хвилин був на іншому ставку, тут розводять коропа і він знаходиться в оренді, тому його берег вільний від навали рибацюг-окупантів і є великий вибір для маневрування спінінгом (дозволяють ловити хижака). До речі я там ще не впіймав жодної щуки чи то окуня, хоча при мені ловили і не раз. Але того ранку був упевнений – упіймаю!!! Тепер саме цікаве. Кидав, кидав, кидав і знову кидав я різні приманки поки не зрозумів – дулю тобі під носа, а не щуку! Ну і добре, подумав я собі і причепивши червону з чорною спинкою силіконову рибку на 17-ти грамовій „чебурашці” зашвирнув її подалі від берега (у супроводі ліски звичайно). Тягну, значить. Смикаю собі спіном вверх-вниз, вверх-низ освоюю проводку приманки... і тут – зачепився, СМИК (не лякайтеся ця я підсік), і зразу ж воно на шаленій швидкості понеслося поперек ставка вигнувши до не можливості мій Бальзар та натягнувши ліску. А-А-А...Є!!! ... скільки ж там кіло 6..7...8 та НІ 10... Такі думки вирували у мене у мозку паралельно руху рибини. У цей же час до мене дійшло, що треба ж якось цю щуку витягнути, а у неї явно протилежні наміри. Ослаблюю фрікцион, Ж-Ж-Ж-Ж-Ж-Ж, по-пе-рла на середину ставка. Стій падлюка!!! Кручу катушку на себе, ти ба пливе! А підсака складена у машині... а берег високий... як її витягнути?!... Та-а-ак, знову активний розворот біля поверхні і стрімкий ривок у глибину, але я встиг помітити щось велике і жовте... але чому?! Може то щука від старості пожовтіла?... На цей раз рибина з майже середини ставу рвонула в комиші... ну думаю все... гаплик. Ні, передумала, і знову паралельно берегу в інший бік. Ти ба гарно сидить на гачку. Знову намагаюся крутити катушку... слухняно іде до берега. Нарешті я її побачив!!! Але ХТО ЦЕ?!?! Це КОРОП... Яким чином?... Чому?... Тому, що... і він знову попер на глибину. Боротьба продовжується... І все-таки я переміг. Коли вкрай знесилена рибина перестала смикатися, тихенько підвів її до берега та за жабри витягнув на берег. Як виявилося я забагрив її за плавник який біля жабер, надійно так зачепився.
Все. Емоцій повні штани. Але мучить мене совість... чому не випустив? Чесно скажу, не зміг, та й не думав тоді про це. Вже вдома усвідомив який то красень і він заслуговував на свободу як гідний супротивник. Але сталося, що сталося. До речі, заважила рибка на 4 кг.
P.S. А похмілля пройшло, наче його і небуло. На фото син з коропом.
Гарного всім відпочинку та рибалок!