dnestr2003ua

ДНІСТЕР 2003

Рибальська – водно - туристична подорож. 16-24 серпня, Нижнів – Заліщики (120 км).

Забрудський Андрій, Тернопіль, andr@uth0.bank.gov.ua

Склад учасників: "Бамбр свирепый" - Женя Водяник, Сергій Пасальский (Дніпропетровськ); "З.Змий" - Нікольскі Сергій-батько, Сергій-син, Оксана (Київ); "Саламандра" - Тихомиров Женя (Львів), Забрудський Андрій (Тернопіль).

Вже другий рік “Домова” братія збиралась подорожувати Дністром. Минулого року, за ряду причин, не вдалося реалізувати цей проект. Тай цього року до останнього не було відомо чи вдасться. Але все склалося... В першу чергу легко вдалося умовити родину Нікольських, завдяки рішучості Оксани. Можна сказати, що доля подорожі вирішилась у той момент коли вони вирішили їхати. Дніпропетровська група, також горіла бажанням, але майже до останнього не було достеменно відомо її склад. Свого товариша зі Львова – Женю, довго вмовляти не довелося. Десь за тиждень до призначеної дати старту всі учасники були відомі. Дату від’їзду призначили на 16 серпня – суботу. Були закуплені в Тернополі усі харчі і інший дріб’язок. Дві байдарки “Таймень” везли хлопці з Дніпропетровська, а ще одну “Салют” я взяв у знайомого на місці. Всі учасники повинні були прибути в Тернопіль поїздом, а потім замовленим мікроавтобусом їхати до місця початку маршруту, до моста через Дністер в с. Нижнів, що на трасі Тернопіль – Івано-Франківськ.

Так воно і сталося, усі прибули вчасно, завантажили речі в мікроавтобус, заїхали до мене додому по решту речей і рушили. Швидко без пригод прибули на місце, все розвантажили. Поки одні збирали байдарки, інші організували невеликий обід. Всі речі запаковані у байдарки, настрій хороший – можна вирушати.

Відчалили десь о першій годині. Дністер зустрів нас красивою природою і мілкою водою. На шляху час від часу виникали мілини і перекати. Але нам вдалося пройти без проблем. Шукали місце для першої зупинки. Основними критеріями для визначення місця стоянок були красиве місце і можливість порибалити. Оскільки у нас були чотири п’яти літрові пляшки на воду і балон з газом, до води і дров ми не прив’язувались. Неподалік села Одаєв в небі літали параплани, це місце відоме ще з минулих подорожей. В попередні роки там літали, в основному дельтаплани, користуючись унікальними повітряними потоками. І що цікаво, приземлялись вони на тому ж місці, звідкіля стартували.

Побачили непогане місце для зупинки між с. Горигляди і с. Коропець. Посередині річки острів. Вирішили пристати на ночівлю. Розбили табір, приготували вечерю. Два Сергії, Нікольський і Пасальський позакидали прути. Перший привіз із Києва звичну для тих країв снасть “стальку”, а другий Сергій ловив на плетену нитку. Як показав час, “сталька” чудово себе зарекомендувала. Прикормку для “кормаків” (різноманітні сухі, готові суміші) та насадку (опариш) привезли с собою, бо на Дністрі з цим проблеми. Навчені попередніми походами, на час походу було вирішено встановити чергових, кожного дня чергував один з екіпажів. Ще хочу повідомити, що новачками у водному поході були лише Нікольскі, всі решта, не один раз сплавлялися на байдарках. Зранку наступного дня хто ловив рибу, хто вирішив довше поспати. Рибалки наловили дрібної риби, її вирішили засолити на тараньку.

Вирушили десь пів на одинадцяту. Планувалося дійти до с. Монастирок і там подивитись на красиві водоспади, але не так сталося як гадалося... Навпроти с. Сновидів, одна з байдарок отримала пробоїну, напоровшись на гострий камінь. Дуже швидко перевантажили речі у інші байдарки, перевезли їх на інший берег де вирішили розбити табір. Місце вимушеної зупинки було досить непогане, на березі росло багато ожини. Але для рибалки місце було не підходяще. Я спробував піймати щось на нахлист, але попався лише маленький голавлик. Знову була смачна вечеря, час спливав за розповідями про минулі походи та смішними історіями.

Зранку знову вирушили приблизно о десятій. В той день у всіх не було сили гребти… Помилувавшись чудовими водоспадами, що навпроти с. Монастирок, насилу видершись до них, пройшли ще декілька кілометрів і вирішили зупинитись на ночівлю. Місце зупинки знаходилось між двома селами – Підвербці і Незвисько. Чудова велика галявина, хороше місце для риболовлі з неглибоким мулким дном, де повинні були водитися карасі. Ввечері риба ловилась непогано. Хлопці наловили трохи карасів, головнів і підустів. Усі смакували смаженою рибою, майстерно посмаженою дружиною Сергія – Оксаною. Зранку було вирішено залишитись на цьому місці ще на один день. Вдень риба чомусь відмовилась від наживки, а після обіду нас налякала гроза, покропивши 20 хвилинним дощиком. Зате як блискало і гриміло! За два дні було піймано з десяток різноманітних рибин, що успішно потрапили на сковорідку. Оксана частувала нас млинцями з яблуками і грінками в яйці.

Відпочивши, зранку як завжди після десятої вирушили в дорогу. Плилося легко, місцями, допомагав попутній вітер. Наступна зупинка планувалась біля с. Беремяни, під «Червоню Горою». В цьому місці впадає р. Стрипа. Зазвичай, в усіх попередніх походах, ми там зупинялись, але галявина заросла кущами до берега, та й мілкий Дністер, зробили зупинку в цьому місці не привабливою. Ми вирішили рухатись далі. Довго не могли знайти місця для табору, поки не побачили чудову галявину на краю соснового лісу. По обидва боки Дністра розкинулись села з однаковою назвою - Хмелева. Але одне на горі – в Тернопільській області, а інше на протилежному березі – в Чернівецькі. По обидва боки галявини текли струмки з прозорою, холодною водою. Берег був обривистий і мулкий. Знову ми чекали на карасів. Там ми також вирішили простояти два дні. Ввечері, як завжди смачна вечеря, довгі розмови біля вогнища. Дров у цьому місці було багато, та й чудо пилка хлопців з Дніпропетровська зробила заготівлю дров мало не грою для молодшого Сергія. Наступного дня риба не дуже ловилась. Місцеві повідомили нас, що всю вибили браконьєри електровудками. Нікольському старшому вдалось піймати рідкісну Дунайську рибу – чоп (місцева назва - чічуга).

На горі, біля села, височів великий хрест і ми вирішили піднятись туди щоб помилуватись Дністровським краєвидом, а заодно перевірити зв’язок. Адже по всій довжині Дністра розташований каньйон з крутими високими схилами і мобільні телефони не працюють. Дорога вгору була нелегкою, але вигляд з гори компенсував усі затрачені сили. В селі ми не знайшли потрібної нам цибулі, місцеві сказали, що було сухе літо і цибуля не вродила. На зворотному шляху ми напились холодної води з красивої криниці, до речі єдиної в селі і повернулись в табір. Довелось на байдарці переправитись на протилежний берег і поповнити запаси води і прикупити помідорів, цибулі, яблук і груш та іншого. Все ми знайшли в одній хаті, господиня з радістю нам допомогла. Магазини в селах, як правило, зачинені і продавця потрібно шукати вдома. І добре якщо він живе недалеко, а бувало що на другому кінці села, або працює в полі. Так що іноді на закупки доводилось тратити більше двох годин. Ввечері смакували рибною юшкою із зловленої риби.

Знову вирушаємо... Пливемо поволі, нікуди не поспішаючи, милуємося дністровськими краєвидами. Зупинились в Устечку купити молока, яєць, пива. Хотіли накопати гнойових хробаків, але перекопавши дві купи гною, знайшли лише два тонесенькі хробачки. Напевне, спекотне, сухе літо позаганяло їх глибоко в землю. Організовуємо невеликий перекус посеред річки, на мілині. Випиваємо по п’ятдесят грам з вирізаних в яблуках чаркок і вирушаємо далі до місця останньої дводенної зупинки. Пристаємо на вузенькі смужці берега неподалік села Іване-Золоте. На березі росте багато кизилу, барбарису, глоду. Місце було вибране в розрахунку на риболовлю на перекаті. І ще виявилось, що неподалік є ямка, в якій мені і Сергію Нікольському вдалось піймати по кілограмовому судачку. Сергій піймав на воблера, а я на силікон. Відразу я спробував ловити на джиг, але ця спроба була останньою для віброхвоста. Доводилось, просто, шкрябати по дну, але дуже обережно – бо рибка миттєво застрягала між камінням. Дуже ефективним був метод відчіплення – методом гри на шнурі як на гітарі. Вдалось врятувати багато приманок. Місцеві ловлять на невеликий силікон, десь другого номеру. Я також ловив на “Релакс копито 2” – попадались окуні, а судака впіймав на “Профі Блінкер”. Головки на джиг головках у мене були 5-8 грам. Місцеві показували свої головки, приблизно 15-20 грам, вже потім я зрозумів чому такі важкі. Вони ловили на товсту жилку, і просто легку головку не могли далеко закинути. А ще вдалось піймати головня на мушку, на перекаті. Відпочивали, купались. Знову ходили в село по воду і пиво. Подзвонили водію, домовились про зустріч 24го в Заліщиках, в 13:00.

Останній день походу. Пливемо до кінцевого пункту. Здійнявся сильний вітер, але добре що попутній. Навіть не хочеться думати, що б було, якби він був зустрічний. На обрії з’являється залізничний міст, за ним автомобільний. Все ми на фініші!!! Заліщики!!! Ура!!! Радісно і сумно водночас. Сушимо і складаємо байдарки, палатки, особисті речі. Фото на згадку. Мікроавтобус прибуває вчасно, ось і дорога на Тернопіль. Вдома моя мама зустрічає нас борщем, курочкою і голубцями. Першими садимо на поїзд Дніпропетровців, а з Нікольськими ще робимо невелику оглядову екскурсію центром Тернополя і набережною Тернопільського ставу. Від’їжджає Женя до Львова, згодом і поїзд з киянами. Ось і все. Прощавай Дністер 2003 !!!

Рішення їхати дозріло за три дні. Витівка ця мусировалась дуже давно, а саме роки два. Спочатку познайомилися з «ТЕРНОПІЛЬСКИМ ЧУДОВИСКОМ» Андрюхою Забрудським. Милий парубок давно виставив свою розповідь в «Домике», як він з «пациками» на десантному човні борознив безкрайні простори ріки Дністер. І не склалося робота, турботи, діти, і т.д. і т.п.

Зате Андрюха дозрів, в минулому році по весні прикотив до нас. Чим дуже доповнив наш різноплановий колектив завойовників ріки Псел (Сумська губернія).

Квитки куплені «байди» перевірені і складені, ми Дніпропетровська делегація в складі двох міцних хлопців (Серж Пасальський і Я), наповнені рішучістю підкорити нову для нас ріку і виловити всю рибу.

Поїзд Дніпропетровськ - Трускавець прибуває в місто одного озера о шесті ранку, закидавши мішками з «байдами» тих, що зустрічають, а саме Андрюху Забрудського (ТЧ) і його старого «пацика» Жеку Тихомірова, ступаємо на перон. Київська делегація прибуває через півгодини. У її склад входили Ніколь (Оксана Нікольська) і її Чоловік Сергій і син Сергій Сергійович (Біолух), дев'яти років. Ще трохи - трохи і наш мікроавтобус мчить нашу, з шістьох дорослих і однієї дитини, компанію до берегів ріки Дністер у підніжжя моста в районі села Нижнів.

З легким пивним перегаром приступаємо до збору «Тайменів», справа ця серйозна не терпить легковажного відношення. Що таке байдарка - це складна конструкція металевих з'єднань вживлених в шкіру, що має свій характер і свої особливості. У кожної з них є своє ім'я «ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ», днище цієї байди обсипане купою «латок», що приховують порізи цього старого бійця, дісталася вона нам від батьків (як і захоплення подорожами), які і дали їй це ім'я. «СВИРЕПЫЙ БАМБР» вигадане моєю хрещеницею ім’я в одному з походів, вона звернула увагу, що у цього славного звіра досі немає імені. Також в нашій флотилії була «САЛАМАНДРА» із загону «Салютових» прародителька «Тайменів».

Після недовгого інструктажу і сніданку на природі, відправляємо «байди» в їх стихію і уперед. На перших ста метрах річка показує свою чарівність у вигляді мілин і бучливих перекатів. Перший день пройшов на ура, рівних нам не було. Залишивши німців на катамарані далеко позаду, в районі села Одаєв помилувалися польотами парапланеристів (говорять, там в кожному дворі є параплан або дельтаплан) продовжили свій шлях. Зупинилися на ночівлю поблизу села Будзин. Встановивши табір, вирішили порибалити, київські черв'яки сильно зацікавили верховодку. Вона свідомо не давала відмітити перший день подорожі. Але Сергій зі своїми “ленінградськими” спінінгами, “невськими” котушками, стальками, кормаками і відводами по Київськи не залишив їй ніяких шансів. Ми з Андрюхою пополоскали свої джиги і мух, залишилися не з чим.

Взагалі похід залишив багато приємних вражень: по-перше, дуже красивий пейзаж, що не зустрічається в нашій рівнинній місцевості, зі своїми водоспадами, печерами, замками, водорозділами, горами. По-друге, живописний народ, починаючи від дітей, які побачивши пливучі байди обов’язково питали «Куди їдете?», до бабусь які намагалися покататися на наших човнах. Одному місцевому рибацюзі подарували італійську вертуху ILBA, (акція проводилася від Дніпропетровського універмагу «ЦВЕТ») від душі так він на ранок притяг відро помідорів і перців, інший шість літрів молока, загалом, не сумно. По-третє, продукти можна з собою не брати молоко, яйця, сметана, сир, овочі, фрукти можна купити в кожному селі, коротше все, що хочеш. Ну і, нарешті, рибалка: карась, верховодка, голавль, окунь, судак все це було у нас в садку, плюс на донку попався один примірник, назву його ніхто не знав, ну щось було в ньому від судака. Наші рибаки ловили стільки риби, що її доводилося смажити і не один раз. Місцеві показали яму, в якій ми надерибанили пару кілограмових судаків, одного грохнув Сергій на рапаловського «танцюриста» і Андрюха на силікон і в додачу окунів штук шість грам по 300-500. Величезну вдячність висловлюю Оксані за те, що балувала нас млинцями, грінками і взагалі була жінкою в нашій щетинистій кампанії. Особливо радує молода поросль, юний Сергій Сергійович грьобав на рівних, і постійно відмовлявся від пива, що пропонувалося (о це воля!).

Підводячи підсумки, хочеться сказати, похід вдався на славу, і ставлячи нові цілі: «Прощай Дністер, привіт Карелія ! ! !». (У наступному році домовилися піти в Карелію.)

Організацію походу і розробку маршруту беру на себе з питань звертайтеся weg77@ukr.net

Завжди Ваш Дядько Жменя (Дніпропетровськ)

Похід у нас був по Дністру на байдарках з с.Нижнева до с.Залещики. Перед самим відплиттям нам розповіли, як треба пливти на байдарках, як причалювати до берега, і як пройти перекати. На самому початку нам здалося, що ми дуже швидко пливемо, а потім довелося гребти, і стало повільно. У перший же день ми пройшли 20 км з 120, і стали на нічліг. Чергувати вирішили по черзі. У той день ми були черговими, і поки мама з татом готували вечерю, я наводив порядки в наметі. Увечері тато наловив рибки, а Женя (з Дніпропетровська) її засолив, і через день у нас була таранька.

Дністер - красива ріка. На шляху ми зустрічали водоспади, струмочки, перекати, печери і гори. Мама дуже кипішувала на мілинах. Один раз ми налетіли на камінь і прорвали байдарку. Причалили до берега, вивантажили речі, а потім нас переправили на інший берег, там і стали на ночівлю. Байдарку заклеїли, і більше вона не текла, а ось у Андрія і Жені (Львів) весь похід протікала байдарка, і ще вона у них була без руля, тому їм важче за всіх було гребти.

Ми три рази зупинялися на дньовки, ходили в села за молоком, сметаною, сиром, яйцями, огірками і помідорами. На одній з дньовок до нас прийшли корівки з телятами і конячки з лошатами ,и я з ними подружився. Тільки вони у нас весь час старалися продукти з'їсти.

Весь похід тато ловив рибу і ми готували юшку, тараньку і смажену рибу. Одного разу він навіть піймав нікому з нас невідому рибу, а місцеві сказали, що це риба морська і іноді вона заходить в Дністер, вона дуже смачна, і називають вони її «чичуга». Тато і Сергій (Дніпропетровськ) ловили великих і смачних карасів в Дністрі. А на останньої дньовці тато і Андрій піймали по судаку. Женя з Сергієм (Дн.) приготували смачну вечерю і нас всіх відсвяткували закінчення походу. Все було дуже здорово і нам дуже сподобалося.

У Заліщики за нами приїхав водій на мікроавтобусі, відвіз нас в Тернопіль, а там Андрій нас запросив до себе в гості і його мама нас дуже смачно нагодувала. А навіть об’ївся . Увечері ми проводили на поїзд Сергія і Женю (Дн.), і ще трохи погуляли по місту. У центрі Тернополя Андрій нам показав величезне озеро, на якому він ловить рибу. Тернопіль невелике, але красиве місто.

Майже немає доповнень до попередніх відгуків. Хочу лише сказати, що підібралась чудова команда. Під час подорожі панувало взаєморозуміння і повага. Погода була чудовою, усі засмагли і відпочили на славу. Приємно буде зустрітись знову в інших туристичних подорожах.